Тамифлю будет повкуснее чем детские вафли "Артек"

-  Богданыч, ты чего уже готовый-то, а? Ещё и двенадцати нет, а ты уже тово? 
                - Ти синку мене не сором, сьогодні четверте жовтня, мій другий день народження. Господи, стіки років пройшло, а мене й досі у цей день у піт кидає… У війну ми жили на хуторі під Бродами, время було важке – то у ліс, то з лісу. Броди – досить крупний залізничний вузол, тому там було дуже гаряче двічи – коли германці шли на схід, а потім коли на захід. За другим разом в мене з’явивися «вальтер», це ми з хлопцями у сорок четвертому одного германського гауптмана фуражира кончили.
                 Так от і після війни було неспокійно. Не буду на цьому зупинятися, перейду саме до справи. Цього клятого четвертого жовтня сорок сьомого року, я надумався  привести свою іграшку до ладу. Розстелив стару онучу, достав солідол, розібрав пістолета. Війшов з хати, подивився навколо – батько шось на дворі порається і вроді все у порядку. Намастив ганчір’я  солідолом і почав протирати деталі і механізми. А вже так почали сутінки падати, запалив тріску, щоб краще бачити. Раптом залітає батько з криком «ЄНКАВЕДЄ!». Я у вікно – точно, вже на дворі – п’ятеро, два офіцери в кашкетах да трое солдатів с пепеша, усі у плащпалатках – наче привиди. За ті секунди шо залишилися вивалив я дрібні деталі в один гладушчик з молоком, а корпус – в інший, шо тут на столі стояли. Онучу с ганчирками – під піч, тріску туди ж. А серце калатається так, ніби криса з комори вискочить хоче. Ну вони заходять, посміхаються. Я за столом, батько на лаві.
            -  А что, отец, есть чего попить? – звертається до батька той шо головний. А батько до лави ніби приріс, тіки рукою мотнув так непевно. Ну вони сами поозиралися і до гладушчиків. І тут я бачу, шо с того гладушчика, в який я корпус жбурнув, десь на кілька міліметрів люфа стирчить і трохи мушки ледь видно. «Пиздець!» - думаю і більш нічого. Офіцери п’ють прямо з глечиків, головному люфа прям в горлянку дивиться. 
            -  Хорошее молоко, жирное – говорить старший. – Что тут у вас, тихо? Советская власть работает?
Ми з батьком сидимо наче кол ковтнули. Єнкаведісти дякують і виходять у тихий вечір. Коли вони счезли с подвір’я, батько мовчки поліз за сулією.

 На правой части синей ветки метро недавно металлический голос стал предлагать кыянам и гостям столицы скористатися послугами миською електрички, которая соединяет берега киева, как небезызвестный седой паромщик, в самых адских точках - ПЕТРОВКА и ГОРОДНЯ.  Когда я его слышу, почему то в голове появляеться понятие "ФЛИПНУТЬ ДО КОСМОЗОО".

И тут на тебе 
http://korrespondent.net/kyiv/976302

Какая все таки бурная фантазия у бывшего прокурорского работника, а ныне преуспевающего бизнесмена ггг

Пацан из тихого культурного района, сын научных работников, выпускник технического вуза, женится на барышне из бандитского, жлобского и маргинального раёна, впрочем, обладающего определенным уровнем субкультуры и небезинтересным для изучения. На новом месте героя окружают новые люди, появляются новые друзья и новые враги, новые проблемы, которые ему нужно решать по-новому. Как выбиться в люди, как стать лидером во враждебнои о опасном мире каменных джунглей?! Задача осложняется тем, что за месяц до переезда герою поставили брекеты, с которыми ему ходить еще долгих два года...